Розгляд загрози, яку становлять міни для мирного населення України

/userfiles/image/Image_Hampton_04-29-22.jpg


Російські війська, коли відступали з району Києва, нібито встановили десятки або навіть сотні тисяч мін навколо українських будинків, на вулицях і в полях —про це  заявив президент України Володимир Зеленський на початку цього місяця. Ці тривожні повідомлення викликають спогади про мою роботу в Україні у 2016 та 2017 роках як спостерігача за припиненням вогню від Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), де одним із моїх завдань було спостереження та звітування про наземні міни та жертви серед цивільного населення. 

Україна — одна з  найбільш забруднених мінами країна світу, і мала значну кількість мін ще до повномасштабного російського вторгнення в лютому.  Протитранспортні та протипіхотні міни, а також розтяжки та міни-пастки, як правило, встановлювали як українці, так і росіяни ще до загострення конфлікту цього року. З листопада 2019 року по березень 2021 року Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ повідомляла про майже 20 000 мін.

Наземні міни за визначенням є невибірковими: вони завдають поранень і смерті ще довго після виконання своєї військової мети, і в кінцевому підсумку тероризують цивільне населення, не дозволяючи використовувати свої землі. Хоча сторонам конфлікту вкрай важливо припинити використання наземних мін, ми також стикаємося з питанням, як реагувати, коли вони цього не зроблять. 

Коли я була спостерігачем ОБСЄ на сході України, я задокументувала випадки, коли відчай, холод та голод змушували людей заходити на відомі мінні поля, щоб ловити рибу, збирати гриби чи шукати дрова, але потім вони були поранені або вбиті мінами. Робітники на сільськогосподарських полях, під час випасання худоби, а також пожежники наражаються на новий ризик неминучої травми або смерті там, де були посіяні міни. 

Оскільки зараз українці все частіше стикаються з проблемою продовольчої безпеки та обмеженим доступом до чистої води, вони частіше шукатимуть дрова чи воду в районах, де, як вони знають, можуть бути міни, або стикатимуться з мінами, що встановлені на пунктах перетину, тікаючи з небезпечних районів.  

Інформування цивільного населення про небезпеку мін має важливе значення для боротьби з їх використанням. У серпні 2017 року я спостерігала за мостом у Станиці Луганській в Луганській області в Україні, який перетинає межу між підконтрольними та непідконтрольними уряду територіями, і був єдиним способом для літніх людей, дітей та людей на інвалідних візках отримати медичну допомогу, пенсії, а також зустрітись з родиною з іншого боку. Ми з колегами помітили ручну гранату, встановлену як міна-пастка, вона була закріплена на узбіччі вузького проходу, де йшли цивільні, і призначена для захисту вогневої позиції сепаратистів. Наше повідомлення про інцидент вчинило тиск на озброєну охорону сепаратистів, і вони зрештою видалили міну-пастку, щоб цивільні могли безпечно проходити.

Хоча сторонам конфлікту вкрай важливо припинити використання наземних мін, ми також стикаємося з питанням, як реагувати, коли вони цього не зроблять.

Лікарі за права людини (PHR) отримали Нобелівську премію миру в 1997 році разом з іншими членами коаліції Міжнародна кампанія із заборони наземних мін за свою роботу у викритті загроз для здоров'я населення, які представляють наземні міни, і мобілізує медичне співтовариство до відкритих виступів. У Камбоджі, наприклад, представники програми PHR задокументували, як понад 35 000 людей зазнали ампутації через травми від мін. Ця пропагандистська кампанія призвела до розробки та прийняття Міжнародного договору 1997 року про заборону мін. Україна ратифікувала договір, а Російська Федерація та Сполучені Штати — ні. 

Протипіхотні міни, заборонені згідно з Договором, завдають страшних поранень у радіусі вибуху до 15 метрів, але це не єдині типи мін, які можуть поранити та вбити мирне населення. Цивільні маршрутки та мінівени були вражені протитранспортними мінами на блокпостах у попередні роки конфлікту, що призводило до смертельних наслідків. Мій колишній колега, американський парамедик загинув у 2017 році, коли автомобіль, у якому він перебував, потрапив на протитранспортну міну. Його смерть спричинила єдиний в історії випадок, коли  Міжнародна гуманітарна комісія з встановлення фактів (IHFFC), створена для розслідування можливих порушень міжнародного гуманітарного права, почала свою роботу.  

У випадку з моїм колегою-парамедиком, Комісія виявила, що, як беззбройний цивільний спостерігач, він не був ціллю. Однак вони також виявили, що встановлення мін на дорозі, яка, як відомо, використовується цивільними транспортними засобами, є, відповідно до міжнародного гуманітарного права, невибірковим і незаконним використанням мін. Його смерть ілюструє невибіркову природу мін, які вражають як навмисні, так і ненавмисні цілі. 

Пропагандистська діяльність щодо обмеження шкоди від наземних мін має також включати гуманітарний доступ для професійних дій з розмінування. У минулі роки ОБСЄ повідомляла про фермерів, які намагаються самостійно прибирати міни та нерозірвані боєприпаси з великою небезпекою, щоб мати можливість використовувати свою землю; міни також збільшують небезпеку ремонту пошкодженої цивільної інфраструктури, такої як водопровідні труби та електричні лінії. Особливо високий ризик постраждати мають діти, оскільки вони можуть спробувати пограти з боєприпасами, що не розірвалися. 

На моїй попередній посаді ми з колегами наглядали за «вікнами тиші» (зонами тимчасового припинення вогню), щоб дозволити розмінування територій. Одного разу, спостерігаючи за операцією з розмінування на сході України, я з подивом побачила, як молодий солдат у кевларовому жилеті підняв голими руками боєприпас, що не розірвався, і поклав його в тканинний мішок. Нещодавні зйомки показують українських військових, які відсувають ногами протитанкові міни, щоб розчистити дороги, необхідні для евакуації цивільного населення. Країни-донори повинні виділяти ресурси для гуманітарного розмінування та інформування про міни в Україні, щоб операції з розмінування були безпечними та не наражали мирне населення на подальший ризик.  

У Сполучених Штатах адміністрація Трампа скасувала заборону часів Обами щодо використання протипіхотних мін за межами Корейського півострова; у своїй кампанії, Байден пообіцяв відновити заборону, але не зробив цього після вступу на посаду президента. Минулого тижня 21-м членом Конгресу було підписано листа, в якому адміністрацію Байдена закликали взяти на себе зобов’язання заборонити використання та виробництво касетних боєприпасів, у тому числі таких, що розповсюджують міни. 

Які міжнародно-правові механізми можна застосувати для боротьби з загрозою наземних мін для цивільного населення з огляду на відмову таких країн, як США та Росія, заборонити використання наземних мін і ратифікувати відповідні договори? 

З мого досвіду, одним із основних інструментів, які ми маємо, є моніторинг та звітування про загрози.  Незалежна міжнародна комісія з розслідування в Україні, нещодавно створена Радою ООН з прав людини, має включати моніторинг жертв серед цивільного населення внаслідок мін у свій моніторинг цивільних жертв, а також контролювати дотримання норм міжнародного гуманітарного права щодо обмеження використання наземних мін. У випадках, коли судово-медичний аналіз необхідний як частина такого моніторингу, держави повинні погодитися на мандат на розслідування IHFFC та розгорнути процес для розслідування порушень гуманітарного права, подібних до тих, про які повідомлялося в Україні. 

 

Зрештою, необхідно зібрати докази щодо серйозної загрози здоров’ю населення, спричиненої наземними мінами, щоб переконати держави припинити використання наземних мін раз і назавжди.